Сьогодні, 13 грудня, у Гоголівській громаді зі сльозами на очах прощалися з незламним воїном Дмитром Григоровичем Гурою – бойовим медиком військової частини А5039, старшим солдатом, жителем села Мар’янське.
Дмитро Гура народився 21 травня 1993 року в Мар’янському, навчався у місцевій початківці, а згодом – у Великосорочинській загальноосвітній школі. Після 9 класу вступив до Хомутецького ветеринарного технікуму, який закінчив з відзнакою, потім із відзнакою закінчив Сумський аграрний університет, а також – факультет менеджменту ПВНЗ “Європейський університет” і знову з відзнакою. Юнак мав на майбутнє амбітні плани та наполегливо трудився задля втілення їх у життя. Працював Дмитро Гура головним санітарним лікарем у колишньому Шишацькому районі та в агрофірмі ім. Довженка. У листопаді 2022 року був мобілізований, мав поранення, отримав статус учасника бойових дій. Дмитро був вмілим бойовим медиком і мужнім воїном. За 38 днів на передовій він врятував життя 150 воїнів, отримав звання “старший солдат”. На жаль, життя перспективного молодого українця-патріота обірвала клята війна.
23 листопада 2024 року на Луганщині під час виконання бойового завдання із захисту територіальної цілісності Батьківщини Дмитро Григорович Гура загинув. Ця страшна звістка відгукнулася в серцях усіх мешканців громади, знайомих, однокурсників, колег пекучим болем та гіркою тугою.
Сьогодні в Гоголівській громаді схилили у жалобі голови її мешканці, приспустили синьо-жовті прапори. Жителі населених пунктів, через які проліг маршрут жалобного кортежу, на колінах зустрічали Героя. Прощання із Дмитром Гурою відбулося на батьківському подвір’ї полеглого воїна. Провести його в останню дорогу зібралося чимало вдячних земляків. Поховали захисника на Алеї Героїв у Миргороді. На прощальному мітингу Дмитра згадували як турботливого сина, брата, вірного товариша, надзвичайно освічену людину, мужнього воїна-медика. До слова запрошували Гоголівського селищного голову Володимира Даценка та Михайлівського сільського старосту, першого вчителя Героя Миколу Верещаку. Присутні не стримували сліз, оплакуючи воїна, який загинув в бою за Україну, її мирне і щасливе майбутнє.
Рідні, друзі, побратими, земляки Дмитра Гури завжди пам’ятатимуть його щирим, добрим, товариським, веселим. Стежина до останнього прихистку Героя ніколи не заросте травою та не запорошиться снігом. Доки живі ті, хто знав, шанував і любив полеглого захисника, пам’ять про нього не згасне у їх серцях, у серцях усіх нас – тих, кого мужньо боронив Дмитро, за кого віддав своє молоде життя.
Висловлюємо найщиріші співчуття невтішній родині Дмитра Гури – мамі Людмилі Іванівні, батькові Григорію Олексійовичу, братові Олександру Григоровичу, всім рідним, близьким, друзям, побратимам покійного. Ми всі розділяємо з вами біль непоправної втрати та молимося за те, щоб Господь послав Дмитру Царство Небесне, а вам дав сили пройти складне випробування вічною розлукою.
Спи спокійно, дорогий наш Воїне! Ми ніколи тебе не забудемо, а побратими неодмінно помстяться за тебе, Дмитре!
Герої не вмирають!
Героям слава!
